Свою байдужість тихо заберіть
Та подаруйте ви її комусь другому,
Мені ж мою провину поверніть,
Яка постійно служить між кісток лихому.
Яка постійно стелиться в думках,
В очах невинних осуд викликає,
Без перепонів ходить по моїх стежках
Та всяк акценти долі розставляє.
І корчиться вона, і забирає час,
Неначе іншого для неї не існує
Мені ж воно болить, як жалом по рукам,
Схвильованність душі нікого не хвилює.
О браво тобі, з честю відісплюсь!
Хоча б і нічку поживу в спокої,
А потім знов на "суд земний" зберусь!
А може і на свій чекатиму в полоні.
Свою байдужість тихо заберіть,
Хай проситься до рук комусь чужому,
Мені ж мою провину залишіть,
Вона потрібна лиш мені одному...