Повільними думками, рухами й словами,
Пливу в однокімнатній самоті
Й не відаю, що десь за берегами
Існуєш ти!
Тебе намріяв, вже не раз – та певне,
Була не ти то, а лиш тінь твоя,
Й зболіє надто голова,
І серце відклекоче мов Везувій,
Допоки не відчую – не моя…
Однокімнатне мабуть в мене серце,
Там місце є лише одній -
Намріяній, і ледь сумній,
З веселими іскринками в зіницях
І вірним поглядом, аж серце веселиться.
І плаче радістю півмертва самота.
Та чи існуєш ти?
Не відаю й не знаю, де берег той,
В однокімнатній самоті,
Словами, рухами й повільними думками,
Існуєш в моїх мріях, справжня ти!
ну во первых мне очень понравилась графика оформления...даже как то по другому воспринимаешь слова..
они ближе что ли..размеренность обыденного немного преднастраивает на обычный лад а у вас...
и однокомнатность понравилась...и гран тоски..и поиска с неизвестными в уравнении встреча..
Андрій Толіч відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
