Мотив маленької Попелюшки
У мурашнику тривога!
Всі збираються, кричать;
Військо рушило в дорогу,
Сам король очолив рать.
А промовець іменитий
Аж втопився у словах:
– Ми захопим решту світу.
Слава вічна для мурах!
Військо вже дійшло ходою
В попелиць відважних стан,
Де стебло росте дугою,
Де камінчиків курган.
– Ми – кричить король – берлогу
Рознесемо їхню в прах!
Бог пошле нам перемогу.
Слава вічна для мурах!
Є Геракли-попелиці,
Псевдобог для молитов:
Всюди битви блискавиці.
Ах! Тут смерть кругом і кров!
Попелиці не відбились,
Для їх війська повний крах,
Дні для варварів скінчились.
Слава вічна для мурах!
Тут же швидко написали
Мурашиний бюлетень –
«Битва велетнів» назвали
В бюлетені битви день.
Все грабують без утоми,
Все тепер у їх руках.
Скільки сіна і соломи!
Слава вічна для мурах!
Ось під аркою з соломи
Перемоги славна мить
І голодний тлум сіроми
Хором радісно кричить.
А місцевий Піндар браво
В оді б’є по ворогах,
Бо мурахи люблять славу.
Слава вічна для мурах!
Весь хмільний від того граю
Бард добавив словеса:
–Над безоднею літаю –
Мурашині небеса!
Не потрібні застороги,
Буде світ нам для розваг,
В небо зробимо дорогу.
Слава вічна для мурах!
Та хвалько не скінчив слова –
Грандіозних мрій політ,
Бо уриною корова
Затопила цілий світ.
Лиш один, що не втопився,
Каже: Бог наслав цей страх –
Руйнівний потоп розлився.
Вічна слава для мурах!
Pierre-Jean de Béranger
Les Fourmis
Air de la petite Cendrillon
Quel bruit dans la fourmilière !
On s’assemble, on parle, on court ;
Suivi d’une armée entière,
Le roi part avec sa cour.
Un avocat les inonde
De mots qui me sont transmis.
— Conquérons, dit-il, le monde.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’armée atteint dans sa marche
De fiers pucerons campés
Près d’un fétu qui fait arche
Sur deux cailloux escarpés.
Le roi dit : — De leurs tanières
Chassons-les, braves amis.
Dieu combat sous nos bannières.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’autre peuple a son Hercule,
Faux dieu qu’il invoque alors :
On va, vient, pousse, recule.
Ah ! que de sang et de morts !
Les pucerons et leurs lares
En déroute enfin sont mis.
Exterminons les barbares.
Gloire immortelle aux fourmis !
Vite un bulletin détaille
Tous les exploits faits céans,
Proclamant cette bataille
La bataille des géants.
Reste à piller le royaume
Des vaincus in extremis.
Que de brins d’herbe et de chaume !
Gloire immortelle aux fourmis !
Un arc de triomphe en paille
Voit rentrer le roi vainqueur ;
Et la foule qui travaille,
À jeun, le salue en chœur.
Puis un Pindare en extase
Lance une ode aux ennemis.
Les fourmis aiment l’emphase.
Gloire immortelle aux fourmis !
Tout enivré de sublime,
Le barde ajoute ces vers :
— Des temps je franchis l’abîme ;
Fourmis, à nous l’univers !
Nous saurons, que nul n’en doute,
Ce globe une fois soumis,
Des cieux nous ouvrir la route.
Gloire immortelle, aux fourmis !
Tandis que l’auteur bravache
Vole aux Titans leurs projets,
Dans son urine une vache
Noie auteur, prince et sujets.
Le seul qui trouve un refuge
Veut qu’à sec Dieu se soit mis
Pour suffire à ce déluge.
Gloire immortelle aux fourmis !
