У ту далину, де гори високі,
Покрились лісами у ярусів шість.
Серце злетіло над ними як сокіл,
Знов серце в тривозі чекає на вість.
Серце в тривозі, знов серцю несміло,
Боляче б’ється у груди, бідненьке.
Яка прийде вість ще – чорна чи біла,
Від України, далекої неньки.
Там залишив я за вікнами осінь,
Поринув у зиму, і дальше в весну.
Ти Україно мені снишся досі,
Коли на хвилину приляжу й засну.
Що буде за тим, що буде ще з нами?
Є окрім надії й відлуння біди.
Відлунює в серці тими громами,
Що ще з України доносить сюди.
І дивляться очі сумно за обрій,
О, як важко неволі скинути гніт.
Йдуть з України знов вісті недобрі,
Знов кров’ю залитий жилавий граніт.
Жаль міри немає – одні тільки втрати,
Хочу Вкраїно тобі послужити.
Знову за волю прийшлося вмирати,
Дай боже сили все це пережити.
2014 р.
