Відпустила, моя невідомосте,
Входи й виходи пам’ять закрила.
Ти лишився десь тінню свідомості,
Як ніким не розправлені крила.
Відреклася, не знати, не снитися,
Не сказати ніколи й нікому,
Янгол долі ображено дивиться,
Так, йому мабуть більше відомо.
Відпустила, чужими спокусами
Стануть очі твої, рухи й посмішки,
І здається все мало б забутися,
Тільки ти залишаєшся досі ще,
Теплим вітром, дощами, надіями,
І від себе даремними втечами,
Відреклася б, забула, не вірила,
Тільки ж янгол таки заперечує.
