Туманом вранішнім розпочинає вересень свою ходу,
Пухкими ковдрами усі водойми біля дому вкриті.
Мережива із тіней стеляться в принишклому саду.
Напівпрозорими фіранками будинки оповиті.
Мов голки з діамантів, крапельки ще теплого дощу,
Імлу пронизують сріблястими блискучими нитками.
Зелені змії дикого крислатого плющу,
Звиваються до сонця поміж мокрими гілками.
Стартує вересень ще нерозтраченим теплом.
Ще літнім сонцем, сяючим, але вже не таким пекучим.
Лелек, що відлітають в теплий край, розправленим крилом,
Біля учбових закладів життям вируючим й кипучим.
Піщаним пляжем й теплим оксамитовим сезоном,
Що сонцем, розфарбують шкіру у молочний шоколад.
Вечірнім грогом із гвоздикою й лимоном,
Легкою тугою, що літо проминуло, й… не повернеться назад.