Це літо стало інакшим, не таким як
всі інші. Весь час поряд зі мною був
братик, а цього літа мама й тато не
відходили від мене ні на крок.
Напевне мама розуміла, що я
потребую Харві, мені потрібна
людина, яка мене розумітиме, чорт
побери, мені потрібен друг, і мої
батьки намагалися замінити його.
Ніколи ще стільки часу разом ми не
проводили. Одного вечора,
здається на початку літа, чи може
всередині, точно не скажу, сиділи
ми на горищі, на мене нахлинув
сум й мені так хотілось поринути в
спогади, що я не дотримався
обіцянки і відкрив нашу камеру
схову. Ще будучи дітьми, ми з
братом пообіцяли одне одному, що
тільки разом будемо відкривати
нашу скриню таємниць. Проте я
вже не міг витримати, надіюсь
братик дивився з неба і не
ображався. Відкривши її, я дістав
світлини, старі запилені світлини, я
легенько протер їх і приклав до
серця, а потім щось почав
шепотіти. Мама сиділа з одного
боку, а тато з іншого від мене, вони
пригорнулись до мене, ми мовчали,
довго мовчали, розглядали
світлини. На одні світлині нам по
шість років, це було тоді, коли ми в
перше відвідали Авоку, такі наївні
дослідники, стоїми в дитячих
козирках з рюкзаками на плечах і
палицями в руками, на іншій
світлині ми вже трішки старші, в
той день, я з Харві добре попсували
нерви бабці, надивилися мультиків,
як це ж він називається? А, згадав
"Фловерс и компанія". Фловерс - це
був такий дракончик рожевого
кольору, який мав багато друзів. В
тій серії, дракончики пішли в луг і
нарвали багато польвих квіті, а
потім роздавили їх прохожим. Ми
собі такі думаєм, що ми гірші за
них? Ні! Не гірші! Проте нам не
сказали де тут є луг, і тому до наших
маленьких ручок потрапили всі
півонії, жоржини та хризантеми,
лише троянди вціліли. Коли бабуся
це видовище побачила, вона ледь
не знепритомніла, проте вона не
сердилась на нас, лише лагідно
усміхнулась, цю світлину зробила
саме вона, два братики стоять з
повними відрами квітів, і чекають
прохожих. Наступна світлина для
нас була найдорогоціннішою, на
ній була вся наша сім'я: тато, мама,
я з братиком у дідуся на руках, і дві
бабусі Грета і Лора. Ми цю світлину
дуже цінували, так як нас з самого
дитинства привчали, що сім'я -
ключ до вічного щастя. Й так ми
передивилися всі світлини, одна за
одною, нікуди не поспішаючи, в
нас було багато часу. Потім, я дістав
ракушку, яку ми знайли на річці
коли плавали; дві гілочки - це були
чаріні палички Гарі Потера:
медальйон, я й забув, що він існує,
його нам подарував бабусин сусід -
це винагорода за те, що ми
допомогли йому зібрати яблука в
корзини. В той день, ввечері ми
показали цю прикрасу бабусі, яка
вийняла з фотоальбома маленьку
світлину, на ній був я і братик, і
вставила її в медальйон. На моєму
обличчі можна було розгледіти і
сум і радість. Нестримавшись, із
моїх зіниць побігли маленькі
крапельки сліз, тато міцно обійняв
мене і притулив до себе.
ID:
605145
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.09.2015 11:44:43
© дата внесення змiн: 08.09.2015 11:44:43
автор: Джулиан Некава
Вкажіть причину вашої скарги
|
