Небо сльозилось уранці.
Піна в повітрі застигла.
Та по чиїсь забаганці
Усмішка верхи пробігла.
В полудень з вогкої пари
Навіть і сліду не стало.
Небо розсунуло хмари,
Сніп промінців розв’язало.
Клались на мокру бруківку,
Били в осінні цимбали.
Сяйво пускали в домівку,
Сум у серцях розгрібали.
За 2,5 місяці один коротенький дощик з грозою...
Сонечко не минає.
Добре Любо, хороша пейзажна лірика.
Не було часом інтернету.
Де це наша полтавчаночка Люба загуляла?
Дощик у нас другий день поспіль. А я їхала до Львова. Хотілося, щоб без дощику. Хоча... у природы нет плохой погоды.
Не знаю, чому Люба не заходить. Сама за нею скучила.