Вирок (переспів частини з поеми "Реквієм А. Ахматової")
Впало слово каменем на груди,
Мов надгробок (я ж іще жива!).
Що ж, і це здолаю-перебуду,
Викричу і виплачу сама.
Справ тепер у мене є багато:
Треба пам'ять випалить дотла,
Треба для душі камінні лати,
Щоби знову дихати змогла.
Бо інакше... Літо шле привіти,
Наче свято за вікном моїм.
Знала: прийде час цієї миті -
Світлий день і сиротою дім.
Приговор
И упало каменное слово
На мою еще живую грудь.
Ничего, ведь я была готова,
Справлюсь с этим как-нибудь.
У меня сегодня много дела:
Надо память до конца убить,
Надо, чтоб душа окаменела,
Надо снова научиться жить.
А не то... Горячий шелест лета,
Словно праздник за моим окном.
Я давно предчувствовала этот
Светлый день и опустелый дом.
А. Ахматова. "Реквием"
Дуже достойно, якщо можна так висловитися, ви змогли передати все - образність, глибину чуття, але не згубили свій стиль (То не лестощі - я час від часу читаю ваші твори)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
