Привіт, Темряво, я все-таки повернувся!
Я так давно знав тебе, чи був у гостях,
Ти ж знала, що рано чи пізно зірвусь, Я
Віднедавна безкрилий птах.
Прийду я до тебе, і ось я вже й тут,
Стою знічено дивлюся в стелю.
Чи можливо в підлогу я й не розберу,
Все ж бо темне, в твоїй оселі.
Так я програв, дарма сперечалися:
"Сенсу в коханні, як й кохання нема.".
Дарма йшов від тебе, дарма сподівався,
І серце віддав я точно дарма.
Тепер, якщо твоя ласка, Кохана,
Забери на завше це м'ясо назад.
Воно хоч і зламане, та все ж не погане,
В ньому не так і багато вад.
Трішки є гордості, трохи є гніву,
Ще крапля ЕГО на самому дні.
Не ідеал воно, без-сумнівно,
За те перевірене, так що бери!
Просто ось так, забирай і по всьому,
Просити я в тебе нічого не смію.
Просто звільни мене від тяжкого,
Бо скоро я зло сам-собі заподію.
