Україно! Доля твоя безталанна!
Ти наругу терпіла повік.
Для народу свого ти кохана,
Хоч народ – це твій злий чоловік.
Він за тебе постане горою,
Але кров з під тишка твою п’є,
Захищає словесно, рукою ж
По обличчю безсовісно б’є.
Ти благаєш його на колінах
Твою честь для дітей зберегти.
Він тобі обіцяє, і сміло
Обіцянок руйнує мости.
Ріки сліз лицемірством втирає,
Щоб любов показати тобі,
І одразу ж одну залишає,
Віддає одинокій журбі.
Він кохається в морі амбіцій,
Забуває, що ти ще жива,
Подає тобі наче каліці
Із тих крихт, що топтала нога.
Я дивуюсь тобі, Україно!
Де ти сили знаходиш щоб жить?
Серед інших держав, ти – дружина,
Яка вірно уміє любить!
Цікаве порівняння. Нажаль саме так воно і є, та щоб щось змінилося потрібні зусилля кожного українця в першу чергу спрямовані на зміну самого себе, свого відношення до свого оточення та держави в цілому. За вірш велика подяка.
Лана Мащенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді, все залежить не від сусіда, не від брата чи якогось дядька, а від тебе і від мене.
Справді, все залежить не від сусіда, не від брата чи якогось дядька, а від тебе і від мене. 
оригінально... але чоловік... на загал - вірний... Ось тільки... бебехи його... 
вони заважають... танцювати 
