Кричала птахою, що ламала крила,
Дивилась ввись і плакала душа,
Не мала віри – думала безсила,
Невже життя не варте і гроша.
Та не змирилась, гоїлася рана,
Манило небо у блакитну вись,
З’явилась правда щира і жадана,
Брехня кричала – «Згинь та стережись!»
Не її верх – оце так промахнулась,
В куток залізла, гадом все шипить,
А правда щиро в очі посміхнулась, –
«Бачиш настала твого щастя мить».
Сміюся я від радості і плачу,
Радію сонцю кожній Божій днині,
Хоч і не маю я ледачу вдачу,
Та хочу ще пожити всій родині.
Бавити внуків, сонце зустрічати,
У лісі в полі вмитися росою,
Та насолоду від життя пізнати,
Потішитися вічною красою.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/986-krichala-ptakhoyu.html
