Розпорошені вітром і долею,
Порозсіяні снігом - дощем,
В лабіринтах за власною волею
Ми впустили довічно той щем...
І майбутнє навпіл розкришилося,
На вітрах чотирьох розляглось,
Ген за обрій шматки розлетілися...
Раптом зміниться... трапиться щось...
Щоби щастя не було примарою,
Що гірчить у полях полином,
У кудлатих туманах , за хмарою,
Не настояно - кислим вином...
Десь життя відспівалось капризами,
Вітер тіло відніс в рідний край...
Звеселилась церковними ризами
Лиш душа, що пішла в небокрай...
Таланом порозкидані діти
По теренах розгублених мрій
В паралелях Земної Орбіти
Не померлих ще зовсім надій
Це найголовніше - коли жива надія!
