Не завжди самота приносить спокій,
Не завжди колискова заколише,
Не завжди скажеш скільки комусь років!
Лишень тому, що він «на ладан дише ».
На самоті сумуєш, бо забутий,
І спокій твій стає тобі тюрмою,
То ж молишся, щоб Господа почути,
Розмова надоїла зі собою.
Заслухаєшся в пісню і сон змориш,
Слова зайдуть у душу й розтривожать ,
Дитинство призабуте зі сну збудиш,
І гіркоту словесну лиш помножать.
Не вгадуй роки, це земний рахунок,
Душі вони ніколи не міняють,
Скільки б не жив, це Господа дарунок,
Роки земні, а душі воскресають!
Думки, думки, горобчики безкрилі.
Притихли ,геть зіщулились, змарніли,
Без сну лежать, тяжкі такі, мов брила.
Чомусь мовчать ,чи в самоті згоріли?
Сумно трохи Така реальність. Та правильно ви примітили : Скільки б не жив, це Господа дарунок,
Роки земні, а душі воскресають!
Не будемо смутитись!!!
Вам -
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть у кожного бувають такі хвилини. Дякую за відозву.