Помирають поети
Помирають поети
Помирають поети, губить їх те життя мов кинджал,
Помирають поети , бо живуть серед світлих і темних начал...
Помирають так здійнявшись на гребені слави,
А потім упавши в вулканові лави...
Помирають їх губить життя,
І байдужість пустого буття...
Як помре той поет від кинджала руки ,
А що потім, його заклюють темні круки...
В рай не піде , там йому більше не час,
І у пекло не пустять пекло буде жити без нас...
Буде блукати поет поміж світом,
А могилу прикрасять калиновим цвітом...
Буде мучитись, а над ним прикрасять могилу гранітом...
І прийде на могилу до нього ота що згубила,
І навіки буде снитися їй, той кого не любила...
Він прийде їй у сон, адже він між світами...
Потім у неї весілля і столи килимами...
Потім щастя і радість життя,
А його вічне лихе забуття..
Тільки камінь в граніті і надпис поет,
І калина завяне, над могилою круки,
І привид лихої руки...
Скажуть помер дуже рано,
Що тривожив серця довгожданно...
Буде в краї він тім де мешкають мавки,
Весь у білому, зустрічати світанки...
Між світами блукать, важче чим бути у пеклі...
Там чекають муки запеклі..
Дівчину ту називатимуть відьма,
Та хіба вона винна, що в поета поселилась пітьма...
Винні боги, що поета ось так прокляли,
Винні боги що щасливо жили...
Вони в небі , а ми лиш земні,
А поет своє щастя потопить в вині...
Піде у пітьму, а верховні боги сміючись,
Кинуть його просто в Тартар,
А самі попивають нектар...
Не згадає поета істинний Творець, він забув як просив в нього вінець,
Як поставив свічу, щоб позбутись кохання,
А Господь, захотів погубити дихання...
Над могилою камінь з граніту,
Круки, темінь, земля немовби змінила орбіту...
Люди вже оминають те місце, А живуть там примари,
І чомусь в небесах темні хмари...
Помирають поети їх губить любов,
Не воскреснуть вони не відродяться знов..
Будуть жити вовік між світами,
А їх вірші будуть рясніть колосками-квітами...
Мавки підуть в танок...
Хтось скаже поет, хтось може пророк...
Він хотів полюбить, а замість кохання, від Богів в подарунок вінок...
Боги безжальні, попивають душі вічний трунок...
Коли гибнуть поети це для них подарунок....
ID:
685105
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 22.08.2016 09:43:58
© дата внесення змiн: 22.08.2016 09:43:58
автор: Ростислав Мельничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
