гляди ж мені, сувора юна леді.
ти в білому вся, а черевички –
в глині. і де ж ти була?
намастила, замастила їх поліцейським поліролем,
зашифрувалася дурним непробивним паролем,
і гадала, ніхто не помітить. як же тобі не соромно?
ти старанно наводиш усмішку вранці,
щоб я почувався щасливим. це дуже добре.
ну, я поснідав. можна вже йти на роботу, –
і я піду, коли отримаю твій ніжний поцілунок.
скажи мені таке: чи можна вимагати
нехитромудрих обіцянок замість прямої брехні?
ні, не кажи, бо вже знаю, що скажеш.
та ти без драматичних пауз не зав'яжеш
навіть краватки, чи зашморга! – і не кажи, що ні.
що ж, зв'яжи мені й руки своїми смішними
умовляннями, й жартами, і кілометрами шовку;
а на вуха почепи обмовку й недомовку –
і демонструй безпорадність, коли запитаю навіщо.
ти, як недільна газета, плачеш,
коли вимагаєш правди,
а я тобі в ній відмовляю.
цей поцілунок – гірко-солодкий на смак.
і як то розуміти? я зрозумію так:
нашу угоду поновлено, наші стосунки зміцнено.
жінко, чому я такий толерантний до тебе?
ти така, як все наше кохане
молоде громадянське суспільство.
не марнуй своїх сліз, коли плачеш не через мене
чи не за мною. за мною чи плакатимеш? – нехай.
гадаєш про мене так: дурне, молоде й зелене,
і посилаєш кудись далеко воювати за свій коровай.
о, демократіє! ти занадто стара для мене.
а ти, моя леді? ти юна, отже таку і вдавай
за твором: sossity, you're a woman, jethro tull