І знову осінь спогади колише
Про революції* червоно-чорні дні…
Це на скрижалях вічність їх запише
Святою кров’ю (не на полотні).
Холонув мозок… Як те зрозуміти,
Коли народ беззбройний… і повстав.
Коли були побиті й вбиті діти…
Чи мала влада на собі хреста,
Коли людей за мрію убивала?
Й стогнав тоді палаючий Майдан,
Коли людей людьми не визнавали,
А весь народ за вбитими ридав.
І рвала на собі сорочку мати:
«За що дитя єдине віддала?
За те, що з владою насміливсь воювати?» –
Упала вона, бідна, знебулась…
Осінній вітер материнську тугу
Помножить на увесь народний гнів
І спинить над людьми нову наругу:
Змете і суддів, і чинуш-панів,
І «виправданих» корупціонерів,
І Раду, що є зрадою для нас,
І «реформаторів»-хапуг-«місіонерів»…
Гряде такий для України час!
26.10.2017.
*Мається на увазі революція Гідності 2013-2014р.р.
Ганна Верес (Демиденко).
Так, пані Ганно. Революція в нас так ще і не закінчилась. І досі б'ють і вбивають, але вже не відкрито. Скільки вже вбито наших воїнів тут, на мирній землі. Здається. що ніколи це не скінчиться. Гарний вірш, піднесений.