ФЕЯ МОРГАНА
З’являюсь під вечір із надр океану
Сиреною зваблюю, ввожу в оману
Малюю промінням й водою примари
Дивуються маревам цим сірі хмари
Дружина Едему, Аїду – коханка
Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
Я завтра інакша, ніж вчора і нині
Зачата у штормі, народжена в піні
Веселка – найкраща для мене кіфара
Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
Могутності кратеру гратиму «Славу»
Пекельну за вінця він вивергне лаву
Контрастне повітря мене огортає
Запитують часто, чи справді я – та є,
Хто зводить чертоги оптичних палаців
Тим зманює з курсу усіх мореплавців
Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
Тому я беззахисна в повному штилі
Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
Хапають мене, їм не жити до ранку
Співаю солодше за звуки органу
Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
Прив’язуйся міцно до щогли канатом
Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.
ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ
У штормі я бачу красу бездоганну
Реве корабель небу власну осанну
На щоглах канати мов струни гітари
Відточують хвилі об деку удари
Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
У діжках по трюму бовтаються трунки
Сурмлять урагани тривожні фанфари
Зникає за обрієм дужка кіфари
Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
Звила уробо́рос фортуна-циганка
Це плата така за сприяння гордині
По Друге Пришестя буття в блуканині
Порти не приймають вигнанця корсара
Тож доля його невблаганна сансара -
По колу пливти в колі злої команди
У дрейфі жахати човни і шаланди
Бояться його кораблі і фрегати
Бо знають, що сенсу не буде благати
Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
Команду нещадних, нещасних голландців
Та мова гордині завжди - lingua franca
Коріння її найчастіш - забаганка
Збагнув капітан і кляне вже ту днину
Коли оминути Мис* виклик він кинув
Прирік корабель безмір вод борознити
В оточенні мертвої заживо свити
Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
Тому я в мандрівці йому потураю
Сміливо приборкаю Левіафана
Вітатиму верхи свого капітана
Я-Фея Моргана - богиня Астарта
Розважу того, хто за дім має Та́ртар.
МУЗИКА
Хмарини пливуть мов небесна армада
З них вторує шторму громів канонада
На арфах сталеві натягнуто ванти
Зіграють нам тріо вітри-музиканти
Поверхня води - це суцільна литавра
Софіти засяють з сузір’я Центавра
Під музику вітру в обіймах сирени
Він слухати зможе любовні катрени
Єдиними свідками будуть нам чайки
Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
Стрункого, тонкого, звабливого стану
Для нього я першою скрипкою стану
Душа моя ширша ніж землі і води
А в плоті до пекла і раю є сходи
Два тіла зіллються в містичному танку
Йому подарую себе без останку
Замріяно стихне стихія навколо
Проникливо гратиме він своє соло
Зайде у містичні ворота з нефриту
Кохатиме палко свою Афродіту
Звучатиму ніжно в руках капітана
Дозволено все, я лиш Фата Моргана
Так буде сьогодні, останньої ночі
Кохання-дарунок небес, а не злочин.
“Est modus in rebus”
Спиню обертання штурвалу фортуни
На мапі долонь трактуватиму руни
Мечем уроборос проклять розрубаю
Строк дії спокути наближу до краю
Лиш серце пульсує в режимі синкопи
Пливи, розжени женихів Пенелопи!
Шиття нескінченне нехай відміняє
Забудь поруч неї про те, що десь я є!
Дякую щиро! З пройдешнім 2018 Вас!
