Спалю живцем я спогади старі,
Бо ж споконвіку ятрять мою душу.
Чи я пробачення за це просити мушу?
Погляну з висоти і попіл струшу.
І ланцюжок тонкий вкладу на вівтарі.
Стою, молю: аби скоріш, хутчіш
Із сторінок вогонь - на палітурки!
От вам Різдво! І Чортомлицька Січ, і...турки...
До ран кладуть свяченої проскурки?
Я ланцюжок життя не виставлю за гріш.
Здавалось: хай ідуть собі дощі!
Та враз із попелу...піднялась птаха.
То - Фенікс! Фенікс! Він воскреснув, бідолаха!
То пам'яті моїй наснилась плаха?
Як добре, Боже, що той дощ наморощів.
