Донька народилась у сім'ї,
Раділи батько й мати.
Голубі оченята, такі запальні,
Оленкою було її звати.
Зроста дівча із року в рік,
Та не може говорити.
Не складається у неї річ,
Батьки не знали, що робити.
До кого тільки не звертались,
Ніхто не зміг допомогти.
Змиритись - їм одне лишалось,
Не сталось більшої біди.
Красуня дівчинка була,
Та матір дуже сумувала.
В ту пору обідала сім'я,
Борщу у посуд насипала.
- Мамо, борщу чому не досолили?-
Зауважила Оленка їй.
Мати поспішає що сили,
Схопився й батько мерщій.
- Чому так довго ти мовчала?-
Голову до неї прихилила.
- Завжди любов'ю зігрівала,
І Бога прохала, що хвилини.
Що було, то вже пройшло,
Радісно всі посміхались.
- У мене зауважень не було,
І слова десь подівались.
