Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814361
Жив та був собі Титан,
а Титан - великий пан,
та він каші наварив
і в печі її томив,
і ложечки роздавав,
а кому наготував?
Як сорока сорочатам?
А ті стануть куштувати,
тому дав і цьому дав,
більше хто отут пищав
і усім він роздавав,
а для цього не бажав.
А чому він не бажав
і не всім приготував?
Бо старі образи,
то така зараза,
не дають спокою,
ані каші знову.
Нема каші – не біда,
бо в Зевеса є своя,
готувала кашу Гера,
помагала скільки треба,
а у Зевеса для каші
ложка знайдеться і масло.
Тож голодним не лишався
і зовсім не ображався,
бо наварять скільки треба,
як буде у ній потреба,
нагодують хоч кого,
у двір кого принесло.
Дражниться тепер Титан:
“Тобі каші я не дам,
бо ж від газу усував,
коли кашу готував,
може кеша добував,
але ж усім роздавав.
А як куди й що було:
ховай камінь – всюди скло…”
В кухні дах бував скляний,
то ж кидатися не смій,
бо все видно навсібіч:
тільки каша, тільки піч.
Лиш дрова, а ще Титан
зварить каші всім казан
і дрібноті роздає -
він же кашу готує
і подражниться ще трішки,
щоб Зевесу на горішки.
Іще трохи так було,
Титан, думай, бо є зло:
за поребриком – Аїд,
що себе лякав і світ,
не злякавсь колись Титан,
заслужив нектару джбан.
А тепер мисочку каші,
заслужив і миски кращі,
Титан завжди буде: “За!”
За країну - ось мета,
як боронять всі боги:
буде захист до снаги!
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823003
13.12.2018.-16.12.2018.
Картинка із інтернету.
