Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: Студентські весілля (бувальщина) - ВІРШ

logo
Мирослав Вересюк: Студентські весілля (бувальщина) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Студентські весілля (бувальщина)

                        Для мене, та і не тільки для мене, було повною несподіванкою коли провчившись буквально пару місяців на першому курсі наша одногрупниця Люба запросила нас  на своє весілля. Це була симпатична, маленька, навіть мініатюрна дівчина, тиха і скромна.  Тож новина про те, що вона виходить заміж тільки-но розпочавши навчання за хлопця зі свого села швидко поширилася на потоці.  Про свого нареченого вона не розповідала та і взагалі ми ще дуже мало знали один про одного, але і видимих причин для її заміжжя видно не було.  На парах з фізпідготовки вона займалася в основній групі і якогось полегшення для себе не вимагала.
                         Тож це було перше студентське весілля на яке ми не поїхали майже в повному складі групи. Люба виявилася легкою на руку і її почин підтримали і інші дівчата. І хоч їх в нас було всього лише десятеро, та кожного року як мінімум два весілля ми гуляли. Так як ми всі  в групі були вихідцями з села, то колорит сільського весілля нам був добре знайомим.  
                      Як правило для цього будували так званий «шалаш», адже будівель де можна було розмістити кілька сотень гостей  в селі не було.  Конструкція цієї споруди відрізнялася одна від другої лише довжиною столів з лавками по боках, та кількістю рядів цих самих столів. Звести  цей шалаш було не так то просто, як і приготувати страви на кілька сотень гостей. І це все робилося силами рідні, сусідів і як би сьогодні сказали – волонтерів.
                       Ми добиралися на ці весілля по-різному. Інколи батьки наймали для нас в колгоспі автобус, а інколи добиралися рейсовим транспортом, придбавши заздалегідь білети. На весіллі нас садили за окремий стіл, оце і все, що нас вирізняло з поміж інших гостей.  І хоч в групі було п’ятнадцять  хлопців, а горілки та вина на весіллі хоч залийся, ніхто не напивався. Танцювали, співали, веселилися. Куратор групи з нами не їздив, та навіть і без наглядача жодного інциденту ніколи не було.
                       Та не очікувано такий наглядач появився серед нас. На другому курсі наша староста перевелася на навчання в Київ, так як вона була родом з київської області і до нас з іншої групи перевели хлопця, якого деканат і призначив старостою. Він навчався ще на підготовчому відділенні, був  тоді кандидатом партії. Це була типова карєрська поведінка. 
Якщо дитина провалювала вступні екзамени в інститут, її батьки влаштовували на роботу в своєму господарстві де приймали її, як рядового колгоспника, кандидатом в члени партії і потім вже ця дитина поступала на підготовче відділення, закінчивши яке ставала студентом і це майже автоматично. Адже не прийняти на підготовче відділення кандидата в члени партії було просто не реально. В процесі навчання він ставав вже членом партії, тож щоб не стати студентом повинно було щось статись надзвичайне.
                       Та ми тоді над цим зовсім не заморочувались і так глибоко не замислювались. Ми їхали на чергове весілля, як звичайно, щоб погуляти і повеселитися і коли воно було в самому розпалі раптом почули, - Все-все, більше не можна! На вас люди дивляться! Ви ж студенти, що про вас подумають?! Збирайтеся, треба їхати! Не помагали навіть прохання батьків не їхати так рано, чи почекати щоб зібрати якісь гостинці… Тут знову починалося, - Як вам не стидно?! Ви що голодні? Ви, що жебраки? Не будьте посміховиськом і т. п….
                        Звичайно, що після такого завершення весілля в салоні автобуса замість пісень панувала тишина. Хто дрімав, хто мовчки дивився в темні вікна… І розходилися теж мовчки, без галасу та пісень, нібито не з весілля приїхали.
                         Таку поведінку старости ми розуміли та сприйняти не могли. Він боявся, щоб раптом на весіллі щось пішло не так і в інституті не спитали про це з нього, як з члена партії. Тобто, як «член», він  і сам не міг погуляти на весіллі і нам не давав. Коли їхали на весілля без нього – все було чудово, а з ним – появлялася ота ложка дьогтю і при тому чимала. Та як кажуть в народі, що Бог все бачить! І ось в кінці третього курсу прийшов час женитися нашому старості. А що час прийшов стало помітно по дівчині  з нашого потоку, групи ПП (планування промисловості) з якою він дружив ще з підготовчого відділення.  Були розмови, що намірів одружуватися в нього не було, але дівчина виявилася хитрішою і… заставила. Тож «члену» щоб не поплатитися партійним квитком одружуватися таки прийшлося.
                         Проживав наречений зовсім близько від Тернополя, десь за кілометрів двадцять. Автобус курсував кожних півтори години.  Це був десь кінець травня, початок червня., тепло і сонячно. Навчальний семестр закінчився, а до початку екзаменаційної сесії було ще днів з десять.
                       Ми дружним колективом в неділю приїхали рейсовим автобусом в першій половині дня. А пару хлопців заїхали ще  напередодні щоб взяти участь в такому обрядовому дійстві як – квітка, подекуди називають гільце.  Та більшість групи поїхала в день весілля – неділю. Водій автобуса взнавши куди їде ця ватага зупинив його
 перед самими воротами і музики зустріли нас весільним маршем. Все було як завжди – шалаш, стрічки, надуті кульки і весільна круговерть. Але була і велика різниця! Наш староста був в ролі молодого і не міг бачити, як там гуляють його одногрупники. А погуляли ми і справді на славу! Тепла і не жарка погода цьому сприяли. Ніхто не говорив нам , що не робіть те, не робіть се, що люди дивляться і що вже пора їхати. Тож коли ми не поїхали останнім рейсовим автобусом, стало зрозуміло що нам десь треба буде переночувати.  В селах це вирішується просто. Нас ночувати забирали сусіди і в найбільшій кімнаті на підлогу стелили перини. На цій імпровізованій лежанці ми і спали всі покотом. Так було і цього разу.                 
                    Було вже далеко за північ, коли м почали вкладатися спати. Світло в кімнаті не включали, орієнтувалися на голоси і дотик. Так вийшло, що я вклався між двох дівчат. Та що так вийшло? Мабуть я так захотів, та і категоричних заперечень не було. Якось повкладалися. Та тут сталася одна пригода, яку я збагнув лише згодом. Я  спробував заснути та не зміг. Дівчата виділяли стільки тепла і мені ставало настільки гаряче, що я не стерпів цієї жари і висунувся з-під перини по груди. Та це не помогло! Тоді я висунувся по пояс. І це не помогло. Прийшлося вилізти зовсім і перебратися на край лежанки. Лише тоді я зміг заснути. 
                 Пізніше я прочитав про це в мемуарах воєнного льотчика, який воював над Балтійським морем.  Він писав, щоб спасти життя збитому пілоту, його з льодяної води треба було підняти впродовж двадцяти хвилин, а щоб врятувати від переохолодження, його роздягали і біля нього клали двох медсестер та зверху добре вкутували. Такий спосіб відігріву жіночим теплом виявився найефективнішим і дозволяв обійтися без ускладнень та обморожень. Прочитавши це,  одразу пригадалася ситуація з ночівлею на весіллі… і збагнув чудодійність та силу дівочого тепла…
                 На другий день, тобто в понеділок, нам прохолоджуватись довго не дали. Ми оділись, помились і нас запросили на сніданок. Молодий з молодою ще десь спали. На довжелезному столі, скраю, нам поставили нехитрі весільні харчі, налили чай. Їсти ще не дуже хотілося, тож нас підганяли, - Їжте діти , їжте бо скоро буде автобус. І справді, десь через півгодини біля воріт почувся сигнал автобуса, водія попросили зупинитися і забрати нас…
                  Автобусний вокзал зустрів нас своєю буденною сірістю. Дівчата одразу сказали, що їдуть до гуртожитку і пішли на зупинку транспорту. Кілька хлопців теж заявили, що у них є якісь справи. Решта, десь душ так сім, тупцювали на вокзалі і не могли вирішити, що робити далі. І тут я промовив, - А чого нам їхати до цього гуртожитку? До екзаменаційної сесії ще більше тижня, тож часу на підготовку аж забагато! В гуртожитку голо і голодно, то що нам там робити? Поїхали назад, там сьогодні поправини – другий день! Треба сказати, що ніхто навіть не пробував щось заперечити, всі наче чекали такої пропозиції. Тож ми дружно сіли в той самий автобус, що привіз нас з весілля…  
                  Коли автобус зупинився навпроти воріт і ми почали виходити , цю картину треба було бачити.  Захмелілі гості зустріли нас сміхом та оплесками, а музики врізали весільний марш і нас одразу посадили за стіл. Весілля на другий день завжди якесь веселіше і без тормозів. Тож гуляли ми до пізньої ночі, тим більше що питання ночівлі було вирішене – сусіди прибрати з підлоги перини і подушки ще не встигли.
                  На третій день весілля – вівторок, за сніданком хлопці заявили молодому, що їм немає що робити в гуртожитку. Тож він зрозумів, що їхати ми наміру не маємо, а самому випровадити нас язик не повернувся. А хлопці, щоб виправдати якось свої гостини заходилися помагати по господарству, хтось взявся рубати дрова до кухні та печі, хтось копати молоду бараболю та чистити її, а хтось взявся розбирати з дальнього боку шалаш. 
Звичайно, що на обід знову почали сходитися на поправини гості і весілля продовжилося. 
                  За таким же сценарієм ми відгуляли четвертий день весілля. І ось настав п’ятий день – четвер. За сніданком, коли хлопці почали питати скільки ми ще тут будемо гуляти я взявши в руки чарку виголосив тост, - А давайте будемо гуляти доти, поки нам на закуску не подадуть жарені яйця! Хлопці цю пропозицію зустріли схвально і голосно підтримали. Сенс в моїх словах був в тому, що яєчня – страва рятівна і готується нашвидкуруч, якщо іншого нічого немає і на весіллі її ніколи в сіті не готують.
                Я не впевнений, чи то чисто випадково, чи можливо і справді нас почув хтось з жіночок, які накривали стола, та через п’ятнадцять хвилин нам подали величезну пательню жарених яєць. Їх там будо десятків зо три, не менше. Хлопці зустріли її сміхом та словами, що я накаркав. Та що робити. Слово треба було тримати! Яєчня, навіть на п’ятий день весілля, свідчення того, що весільні страви закінчилися, а з ними і весілля!

        30.12.2018 р.                                                             м. Вінниця

ID:  819525
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.12.2018 16:10:23
© дата внесення змiн: 30.12.2018 16:10:23
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (547)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

геометрія, 30.12.2018 - 20:14
Дуже гарно,Мирославе! Я людина села і мені такі випадки знайомі, хоча в нас частіше такі весілля тривали 3 - 4 дні, а більше ні... 12 12 kiss2 019 ft cup flo11
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар геометрія, 03.01.2019 - 19:09
Дякую за відгук! Збираю спогади докупки.... love03 hi
 
Чайківчанка, 30.12.2018 - 19:13
Були часи гуляли два тижні по весіллі.гарно написали.👍🌸🌸🌸
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Чайківчанка, 03.01.2019 - 19:07
Шкода що одним пальцем тикаю по буквах, Довго цей процес виглядає. А хочеться Ще стільки споминів записати... friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: