Душі твоєї ніжне джерело
Замулилось стражданнями і болем.
Чи не тому квітневих днів тепло
Не зігріває нашу спільну долю?
Холодний вітер з півночі пройма,
Мов батогами хльоскає в обличчя.
Чи не тому нам радості нема
Без духа янгола з-за правого запліччя?
Втрачаємо безцінний Божий скарб
У злигоднях простого виживання.
Чи не тому гірчить з квіток нектар,
Що розквітали у гаю кохання?
На кілька з побуту вкрадених хвилин
Нас телефон крізь відстані єднає.
Чому ж при цьому для розмов причин
Вже не стає?! Чого не вистачає?
Я голос твій почути так хотів,
Як джерела весняного дзюрчання.
Та замість цього низка гірких слів
І паузи над прірвами мовчання.
Ні ти, ні я не прагнемо в ці дні
Все обірвати та мости спалити.
Чому тобі, чому тоді мені
Все важче й важче сподіванням жити?
Боюсь, стосункам краденим, колись,
Прийде кінець. А інших вже не знати.
Не уявляю, чим я буду жити,
Хто твою душу буде зігрівати?
06.04.2019
