Я заплющую очі
і бачу планету:
всі люди як люди
на материках.
Між гірських хребтів
вогонь і намети,
і тішаться друзі
в гітарних піснях.
Стоять хмарочоси,
вирують машини
і кожен спішить,
біжать хто куди.
І в цій непоборній
киплячий лавині
і білі, і чорні
й яскраво-руді.
Омита земля
океанською піною
І ллються пісні
з невідомих країв,
і кожен,хто може
назватись людиною
своїми піснями
людей напоїв.
Від батька до сина,
від брата до брата
немає ні сенсу
до зла в кольорах,
Ні помислу тихого,
ні темного ґвалту,
що тут хтось на тих
чи на інших правах,
немає кордонів,
немає обмежень.
Планета сама
порівняла зразок:
ми всі до підвиду
людина належим,
історія свідчить
найкращий урок.
Я розплющую очі
і бачу планету:
всі люди як люди
на материках.
Занурююсь в піну
падіння і злету...
І знову поділено кольором.
Страх.
