Ти все ще лежиш, але подумки в ніч ідеш,
Крадешся стіною, рухомим, чітким силуетом,
Виходиш у двері, у двір потойбічних меж,
У світ недоледі, в сумління недомакбетів.
А двір весь облизаний тінями листя дерев,
І місячний камінь в калюжах лежить селенітових,
Надщерблений молотом в шабаш нічних королев,
Що зорі змітають і хмари роздряпують мітлами.
Тому ти ідеш не торкаючись темних речей,
І подібних тобі, що накреслюють паралелі,
Та в ніч сновигають не взявши з собою мечей,
Чи принаймні кинджалів для першого акту трагедії.
Ти права не маєш, бо право диктує закон,
В лабетах свободи – романи марніють до фабули,
Напарфумлений ти, крадешся рядами в кіно,
Намагаючись не доторкнутись колін сомнамбули.
04.08.2019
