Стежина знов веде додому, через жита, де пахне хліб,
Радію полі золотому, яке зіжнуть в багатий сніп.
Ще є волошки й маки в житі, окраса поля колоски.
Немає остюків у житі, а є гладенькі волоски.
Ти гладиш їх, вони сміються, до тебе горнуться жита,
Роси ранесенько нап’ються, коли їх вітер огорта.
Снує пташина в піднебессі, гаї шумлять удалині,
Немає того стоголосся, яке буває навесні.
Вже скоро поле стане чорне, новий стрічатиме врожай,
Зима в сніги його загорне і знову весну виглядай.
Як перші проліски задзвонять, «курли» полинуть із небес,
Вітри хмарки вгорі розгонять, птахи крильми торкнуться плес.
І забурлить, і заспіває, весна по закутках землі,
Життя по-новому заграє, вернуться рідні журавлі.
І знову все піде по колу, таке буває кожен рік.
Як діточки підуть у школу, життя новий почне відлік.
