Пам’яті загиблого героя-чернігівця Віктора Олександровича Запеки (2.04.1987 – 16.11.2014.) присвячую.
Отримав тяжкі поранення 16 листопада 2014 року у ході бою у районі залізничного переїзду біля селища Станиця Луганська Луганської області. Помер від ран у лікарні міста Біловодськ Луганської області.
Горить, ледь плавиться свіча
Перед іконою в кімнаті,
А перед нею у сльозах
З молитвою до Бога мати:
«Чом, Боже, сина не вберіг?
Душа ж моя осиротіла,
Й не стріне Віктора поріг,
Не вчує запах його тіла?»
Болючий мамин монолог
Укотре свічку розтривожив,
Бо перед нею пропливло
Усе життя його. Не може
Забуть матуся, як зростав,
Як тренував і м’язи, й волю,
Й на захист України став,
Не встигнувши зустріти й долю.
Чорніший ночі той момент
Коли про смерть дізналась сина.
Його не називали «мент» –
«Англієць» – позивний. Зросила
Щоку матусина сльоза,
Й палаюча свіча притихла,
Немов хотіла їй сказать:
«Не тільки в тебе, мамо, лихо.
Вас в Україні – тисячі,
І жити в тебе є для кого.
Ми ж волі стали сіячі,
Й що рано впали, то нічого:
Під мирним небом ви спите,
А це сьогодні надважливо.
Бажання наше тут святе:
Закінчити це чорне жниво.
Вже скоро, вірю, прийде час –
Бог подарує перемогу,
Ви тільки не забудьте нас,
Бо ми від Нього вам підмога.
Сльозою ворога – не вбить –
З очей зітри її, матусю,
Тебе й з небес буду любить
І вогником свічі вклонюся!
5.12.2019.
* – позивний Віктора Запеки.
Ганна Верес (Демиденко).
