Приймати сонце, що до тебе йде крізь шкіру,
Тримати небо, що є хатою для зір.
Торкати крилами верхів’я гір Паміру.
Любові подихом воложити безмір.
Купати душу у ромашковому полі.
В'язати долю свіжо-зрізаним снопом.
Знімати з голосу нав’язливі бемолі.
Стинати ночі темінь місяця серпом.
Магнітом впасти на залізне серце друга.
На гак удачі щастя виловить в путі.
Косити словом лан, де сум росте і хуга.
Снаги налити в жили вірі та меті.
12.07.2016 (чомусь тут цей вірш не був виставлений)
Мудро! 
