нився раз мені бювет.
Біля бювету мудреці сиділи. В кювет
Тоді ще уявний мобіль потрапив,
Я вижив. Бачу - в око хтось утрапив.
Дивлюсь - три мудреця сидять
Та воду п'ють, вони про щось галдять
Я підхожу - один із них зникає,
Із келихом води мене вони вітають. Й виникає
В мене відчуття, неначе тут мені не місце:
Бо очі злії, недовольні вмістом. А світліце
Моє на них із жалем не дивилось: є
Одинокі, та не добрі, в мить вони всі зникли. Ще
Біля півгодини лив з небес мороз,
Як забирає просинання, покрив усе короз.
Не знав я мудреців з того сього бювету,
Машина застрягла моя, стирчить вона з кювету.
