ніч. тихий вітер завіявся в моє вікно;
я згадую дівчину, що дала мені тиху радість.
віє смутком: то вітер обіцяє на завтра сльози.
я думав, що вже ніколи не плакатиму,
та вже тепер плачу.
чи настане завтрашній день? чи зможу тебе побачити?
ось вже й настав; ось і ти; я знаю,
ти зникнеш, мов привид, коли мимоволі
простягну тобі руку.
якби це було насправді! я лиш дивився б мовчки;
я мовчки радів би тобі, як радіють ранковому сонцю.
що ти робиш тепер? веселишся чи плачеш, як я,
коли вітер вночі так само завіється в твоє вікно?
в цій темряві, сповненій пошептом привидів,
сам почуваюся привидом. ти підходиш, дивишся в вічі,
і мовчки кладеш прохолодну руку
на моє гарячкове чоло. моє серце шалено стогне;
в моїй голові спалахнули маніякальні вогні.
ось як буває вночі, коли тихий легенький вітер
зазирає до мене в вікно, й перебирає фіранки:
я тоді точно знаю: прийдеш в ранковому сяйві
усміхнена й світла, як лагідний промінь сонця,
– щоб зникнути, щойно повірю в це неймовірне щастя
anthem, deep purple
