стежу за тінями на стіні,
а сам вже заледве не сплю.
гномики та велетні шестиметрового зросту
заплели всю кімнату слідами свого сновигання.
чим вони невдоволені? намагаюся розібрати,
що вони там бурмочуть, та вже вони десь побігли,
й чутно тепер тільки хрипкий розчарований сміх надворі,
де любовні пісні заплітають виноградними лозами ніч.
в моїй голові торохтять акуратні кубики льоду.
руки проходять крізь ліжко так, мов воно – ілюзія.
я вже навіть не сплю: я, напевно, помер від безсоння,
щоб витріщати в пітьму жовто-гарячі очі.
чого мені треба? зараз скажу: чіткого таємноголосу,
що озветься з-під стелі, й поведе через ніч до ранку.
ні, я занадто втомився. передумав: нічого не треба.
я просто ховаюся в тіні, ви мене тут не бачите
chasing shadows, deep purple
