розлилася темрява на шорсткому папері, як зірки — сни, як снів — зірки.
кипить самотньо чайник, руки у кишенях
один на кухні воїн — просить їсти
з крана накрапає,
дрібні краплини в надії дістатися землі, все б’ються об сталеву мийницю
долоні вогкі, білі, місяць, мовби
спроквола товчуть у мисчині біле тісто
біле світло у вікно ллють байдужі ліхтарі,
весь всесвіт стискається у краплину-крапку
на кухні цій, де під люстрою наввипередки мліють комарі,
де час немає ще
початку
