Навмання... "Стоп" позаду, попереду - марево мрій...
Лише місяць, як завжди, тримає всі долі в долонях.
Всі думки полетіли у вирій безхмарних надій,
Та сивіє мороз на замислено-мліючих скронях...
Навмання... Лише вітер штовхає та шепче "Іди...",
Лише післясмаки гіркоти передують у часі
Насолоді смаків, пряно-квітнучих поряд завжди,
Потонувших у тлі перепон, забобон, неувазі.
Навмання... Лиш по теплих шляхах віри та відчуття,
Що майбутнє не може вертатись у тіні колишні,
Навмання, бо, на жаль, ми уже не крокуєм життям,
А, уже за традицію стало, - завжди в роздоріжжі...
Зачіпаємо світ, хоча б він обійшовся й без нас,
Та тримаємось завжди за щось неймовірно прекрасне,
Забігаємо вслід... Та вогонь вже поволі погас,
Загорнувши в тепло тіло інше та душу сучасну.
Навмання... Чи смеркалось поволі, чи ранок іще
Майорів десь попереду сонцем, жаданим так мною,
Чи чекав теплий сніг із сльозливим холодним дощем..?
Доля знає, а я не зважаю - простую поволі,
Хоча знаю - і щастя чекає, як завжди, і щем...
