Всю кров Майдану вимили сльозами,
Словами болю склалися псалми,
Пісні журливі, сильні монограми
Із поступу кривавої зими.
Всіх поіменно знаємо… що ж з того?
Їх вбито, їх немає серед нас.
Покликані на службу ген до Бога –
Небесна Сотня, наш Іконостас.
І знов молитви, знову біль і втрати!
Тріщить земля з прокльонів та журби…
То скільки ж нам ще треба помирати?!
То скільки пережити ворожби?!
Як тяжко тут… всередині, у серці,
Тривогою укрито білий світ.
Вдягає каску, «броника» і берці,
Читає «Отче наш» і «Заповіт»
Свята твердиня – наша рідна Мати.
За що це нам? Чи ж мало лили кров?
То скільки ж за свободу воювати,
Коли Вкраїна Божа це – ЛЮБОВ?
