Війна, війна… Ти нас навчаєш жити.
І ці уроки з присмаком гірким.
Ми учимось по-справжньому любити,
І не вважаєм скарб земний "своїм".
Ми при тобі охочіші ділитись:
З своїх домівок розділяєм хліб.
Ти нас навчила з ближніми ріднитись,
І цінувать людину кожну, всіх.
Ти наспівала нам про те, що вічне,
Ти нагадала нам, що є душа.
Дала пізнать, що істинно є цінне,
Навчила цінувати й мить життя.
Ти спонукала наші очі плакать,
А Бог послав у серце каяття.
Не хочем просто про добро "балакать", -
Ми практикуєм милість й співчуття.
Хоча насправді всі ми такі різні,
Війна, ти нагадала: ми - брати.
Твої уроки так, і страшні, й грізні,
Та ми вже знаєм: хто ми є такі, -
Бо хоч й помремо, будем вічно жити!
На нас чекають славні небеса.
Ми будем жити. Зміненими жити!!!
Радіти будем, й славити Христа.
