*****
О Україно, люба, рідна нене,
Себе ти на поталу ворогу не дай!
В тобі ж бо б’ється серденько шалене.
Його йому нізащо більш не віддавай,
Бо буде він його лише топтати
І без найменшого до нього співчуття,
Бо буде злісно в нім він убивати
Всі найсвітліші, найдорожчі почуття.
О Україно, мовити я мушу
Тобі без жодних сумнівів чи заборон,
Не віддавай свою пречисту душу
Ти ворогові у його страшний полон!
Адже її він знівечить, сплюндрує.
Вона ж бо буде, мов рабиня та.
Він їй поблажливості й не віщує.
Навік душа твоя зачахне золота,
Бо він її назавжди поневолить,
Заперши у тюрму на тисячу замків,
І вже ніколи він їй не дозволить
Побачити хоч оком сонця промінців.
І вибратись з гнітючої неволі
Тобі, занедбаній, будé не до снаги,
Аби щасливої пізнати долі,
Коли навколо тебе тільки вороги.
Та знаю, певен я, що не такого
Майбутнього бажаєш, прагнеш ти собі,
Але талану отого лихого,
Звичайно, оминеш, та тільки в боротьбі.
Тож ворогу нізащо не здавайся!
Не раз доводилось тобі цей хрест нести.
Сміливо ти із ним у бій вдавайся,
Аби його вже назавжди перемогти!
Євген Ковальчук, 27. 09. 2019
