"Чому війна? – думки знов мозок плавлять. –
А мо’, не ті людьми у світі правлять?
Коли гвалтуються і діти, і держави,
Хіба в людей тих душі не іржаві,
Коли іде з ножем на батька син,
Коли купляє влада голоси,
Коли немає в душах тих любові
Ані до рідної землі, ані до Бога?
І горе величезне тим народам,
Що відкривають нелюдам ворота.
Чи думав хоч один колись із нас,
Якою раною обернеться Донбас,
Які нам принесе душевні муки,
Скількох синочків забере і внуків?
А скільки Крим навішав теж нам горя,
Де флот Росії в нашім ходить морі!
Вони ж не люблячи ні Києва, ні Львова,
Сміялися над українським словом.
Залишивши коріння у Росії,
Молились на кремлівського месію.
Тому й чужа їх душам Україна,
Вона ж, як покритка, лежить вся у руїнах,
Шукає щлях в Європу… при свічах,
Та ще й війну тримає на плечах,
Крилаті відбиваючи ракети.
Хіба це не нечистого банкети!?
Світ же в G-самітах, засіданнях, ООНах,
Зате Москва нам зеків шле із зони.
Непросто все, та перемога – наша!
Подавиться і здохне скоро раша!"
23.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
В двох рядках вся сутність сьогодення -
"Шукає шлях в Європу… при свічах,
Та ще й війну тримає на плечах". Нічого в тих нелюдів не вийде! Самі в своїй люті і захлинуться. А Україна вистоїть, вона завжди була, є і буде, а всякі підворітні приблуди приходять і відходять! Спасибі за таке могутнє відображення часу!