Повернули літа її в осінь,
Коли стрілась неждано війна,
Вже цвіли бідим інеєм коси,
Та в очах голубіла весна.
Бід немало до того спізнала,
Хтось назве її тихо: «Свята».
Щастя жінку щораз обминало,
Хоч покладено все на олтар.
Як на сході війна запалала,
Хоча справ було в неї доста.
Вона рани бійцям бинтувала
І молилась за них до Христа.
Їй боліли їх долі і болі –
Все робила, аби підвести,
З пазурів виривала недолі,
Аби смерті їх перемогти.
І хоч в коси навідалась осінь,
Та душа дивним літом цвіла,
Ніби знала, що в серце запросить
Її той, задля кого жила.
Й незабаром здійснилося диво:
Долі їх поєднались навік.
«Нам кохання війна народила», –
Скажуть потім вона й чоловік.
25.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
