Вкотре Стрітення спомини кличе
Про ті давні події в житті...
Кандагарські дували знов ближче,
Хоч, напевно, вони вже не ті.
Над роками не маємо влади,
Пам'ять лиш у нагоді стає.
Тож, полеглих хтозна-чого ради,
Поминальний цей день у нас є...
В мирний час їх кидали у пекло
За ідеї кремлівських панів,
Де бої відбувались запеклі
Із народом, що... жити хотів.
У кремлі вибудовував плани,
У маразмі давно вже, дідусь,
І тяглися в Афган каравани,
Везучи за собою біду...
Тут гуляли однолітки їхні,
Цілували у мирі дівчат...
А вони про події трагічні
До цих пір ще затято мовчать.
Щоб не плакали, літні вже, мами,
Щоб жаліти ніхто їх не смів...
Тож від рідних приховують шрами
І жахи, що приходять до снів.
П.С. на світлині мій Павлик, мій коханий чоловік
