Вітер плаче надво́рі, немов від образи,
І так болісно й тяжко періщить дощем.
Під цю музику дивну ніч пісню співає,
Розсівається морок і в небо тече.
Неприємно, і мокро, і так безнадійно,
І, буває, здається – руйнується світ,
І я плакати хочу, та ніби мертвію,
Від безсилля й страху́ йде земля із-під ніг.
Плаче вітер осінній – має в тому потребу,
І клубочиться морок, і тане, як дим…
У рум’яній загра́ві ранкового неба
Перший жмутик проміння світанок збудив.
І ставало світліше й світліше надворі,
Зачарований вітер вгамувався і стих,
Розчинилися хмари в блакиті прозорій, –
Я дивилася й ніжно всміхалась до них…
04.09 2015
Гарно.
