Дорога вдаль, немов до неба
І світло нічних ліхтарів.
Я ніжно торкнулась до тебе,
Твій погляд коханням горів.
Гарячі обійми, зітхання,
Ти подих в волоссі ховав.
Я ж дихання вмить загубила,
Так палко мене цілував.
Палаючі губи по шкірі,
Вплітаються пальці в волосся.
А дихання наші летіли
Й зривалися до безголосся.
У темному всесвіті ночі
Від світла пливли кольори.
Хтось барви вливав в твої очі
Й зникали десь правила гри.
Сп’янілий немов від вина,
Тоді ти зізнався мені,
Що це все моя лиш вина
І ти, як в прекрасному сні.
Що я мов затята ворожка
Чарую над серцем твоїм,
Що поглядом в душу дивлюся
Й прив’язую оком палким.
Ти щось говорив і про очі,
Про руки, про губи, про тіло,
Та слів тих я майже не чула,
Від дотику твого п’яніла.
А серце шалено стрибало
Під пальцями в тебе у грудях.
І ехом моє віддавало.
На вушко шептав «моя люба».
А тіні з’являлись на світлі
Й ховалися в темній безодні,
Немов таємничі послання,
Що ми прочитаєм сьогодні.
Крім них і крім нас із тобою
Весь світ десь раптово сховався.
А нам під цим зоряним небом
Останній лиш подих зостався!
