Вже було так не раз, після них залишались руїни,
Чорний смерті оскал, де не вікна, а просто дірки,
Вони мріяли так, що побачать всіх нас на колінах,
Розривають віками Україну - мій край на шматки.
Знов ми стали стіною, так всі покоління вставали,
Ми нащадки князів, що ставали на бій між орди,
Як в полях українських і під Берестечком навала,
І прийшли їм на зміну, бо ми не прийти не могли.
Не лякають нас кулі, де смерть всім показує жало,
Тут полита земля потом, кров'ю, гіркими слізьми,
В нас любові синівської не було і не буде замало,
Україну не зрадять завжди вірні їй доньки й сини.
Галина Грицина.
