ось і надія —
тоншає шкаралупа
під поглядом ізсередини себе
що вже гортає хмару за хмарою
з топографічним вростанням променів
в піднебінні вигини листя
замаханого махати услід усім
чорнявим лебідкам сяєв що
зго́дились перейняти дрес-код зіниць
на розбитій дорозі котра вже сама
заблукала у тих хто її долає —
поки хлорофіл судомно майнить
біткойни кисню
і мов хробачок всередині хробачка
ворушиться тихий яблучний біль
і чиїсь прикипілі вуста
своїм соковитим обволіканням
прощають і відпускають
яблуку червоточини —
вперше але й востаннє —
ніби надія
й ніби водночас ні
18.05.24
