Не люблю гучної сварки,
Рики, крики голосів...
Кожен, щось своє прогавкав
І невірно зрозумів.
Та хіба ми дикі люди,
Або з лісу хижаки...
Міцно словом б'ємо в груди,
Тільки де ті синяки?
Їх ніколи нам не видно,
Крапель крові теж нема.
Очі в очі ще раз пильно,
Стомлені мовчать серця.
Час лікує наші рани.
Шрами з нами назавжди.
Хтось рахує це погано,
Дехто скаже навпаки.
Крик нікому не потрібен,
Фраз кілких, зухвалість слів...
Добре слово в полон візьме
І покине серце гнів.
