Щоб розважитись якось, буває, матроси
Альбатросів хапають, гігантських птахів,
За кормою над прірвою моря тих носить,
Безтурботних супутників їх кораблів.
Опинившись на палубі, миттю втрачають
Свою велич, лазурних небес королі,
Білі крила пташок безпорадно звисають,
Наче весла, безглузді стають на землі.
Мандрівник цей крилатий незграбно чвалає,
Був прекрасним, а став недолугим, смішним!
Хто до дзьобу йому свою люльку все пхає,
Хто глузує, кульгаючи наче, над ним.
І Поет, що як принц позахмарних кордонів,
Котрий з бурею мчить, недосяжний стрілкам;
Як додолу впаде, серед шуму прокльонів,
Крил тягар велетенських долає лиш сам.
Звук згенеровано НМ Октава за моїм перекладом https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957434 Відео створив за допомогою НМ Noisee та Clipchamp.
Дякую,особливо за відео. Ніколи не спадало на думку подивитися, який вигляд має ця птаха. В моїй уяві альбатрос дуже Бодлерівський, тягає за собою гігантські крила. Ви приземлили мою уяву. Птах як птах, зовсім не схожий на поета.
