Коли тобі п"ятнадцять,ще так багато світла,
і так багато в серці є незвіданих доріг,
твоє тіло, юне,ще , ось-ось,лише розквітло,
й душа, що тільки пізнає суєтний власний гріх...
Ще з легкістю вмирає і воскресає пристрасть,
у зціленні шануючи незайману любов ,
і наївно світиться в очах дитяча хитрість:
в п"ятнадцять, надія може вмерти і родитись знов...
І світ так великий, і печалі ще маленькі,
хоча здається, що це в їх заклав хтось край нещасть,
сльозинка на щоці, без жури,така легенька,
й попереду багато ще помилок і причасть...
Коли тобі вже сорок, багато що прожито,
багато що осмислено і пройдено шляхів,
і бачено вже морок, обірвано і зшито,
ниток життєвих безлічі, щоб щось я зрозумів...
Бо так багато сенсів і мало їх пояснень,
на всенький безмежний Всесвіт в мене одне життя,
і я боюсь надії, що як колись погасне,
то не повернеться більше- полине в забуття ...
Та буде так як буде ,і повз пройдуть всі люди,
яким окреслено було прийти в мої часи,
і хочеться повірити:хтось та й не забуде,
душі моєї веселі і печальні голоси...
ID:
1033510
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.02.2025 13:03:05
© дата внесення змiн: 21.02.2025 14:29:45
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
