Ми зловили округлу рибу
Гарячу, як споконвічний вогонь,
Жовту, як глина долини
Усіх Таємниць,
Сяючу, аж сліпило очі
Не тільки нам,
Але і шаманам дощу,
Що кликали воду з Неба
Злого й байдужого
До людей-собак.
Зловили ту рибу в ятір,
Що сплетений з минулого –
З його ниток липких,
Наче докучливі спогади.
Зловили цю норовливу рибу,
Що пручалась, вистрибувала
Ніби гралася з нами, рибалками.
Зловили,
А виявилось, що та риба – Сонце,
Що пірнуло в глибочінь синю,
Танцюючи під сопілку Вічності,
А ми зловили,
Бо звикли шукати здобич
У глибочині ріки,
Або у вирі минулого –
Круговерті жорстоких хвилин,
Чи в безодні вічності.
Зловили та й відпустили,
Бо досить нам уже
Уста спалювати
Їдким вином невизначеності
І язиками вовчими
Вогню.
Істина ховається в глибинах. Її можна упіймати, але не можна перетворювати но свого слугу, бо вона перестане такою біти. Бо вона лише на мить істина. Вона міняється, росте, ускладнюється. Та ви ж написали насправді про науку
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
в глибінь - глибочінь.
від сопілку - під сопілку.
У глибині ріки - у глибочині ріки, в кінці кома.
Круговерті - вирі.
І язиками - та язиками.
-----------
Я лайкнув, хоча твір написаний дуже неакуратно.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за зауваження! Дещо я вже виправив - решту перероблю.