Стежину протоптали волошкову,
я з пам'яті її іще не стер.
Стару вербу і річку як підкову,
що з вигибом підходить до озер.
П'яніли в поцілунках передчасно,
смакуючи збирали весь нектар.
Волошки у ту пору цвіли рясно,
і молодість.... Фіксує календар.
А у дощі блукали серед грому,
віддавшись силі літніх блискавиць,
а то ховались під вербову крону,
і чули шум небесних колісниць.
Промокла сукня і дівоче тіло.....
я зігрівав її своїм теплом,
так обережно зовсім ще невміло,
з бажанням від незгод прикрить крилом
Волошки відцвіли уже з роками,
так жаль , що вже повернення нема.
Не наші й не для нас цвітуть полями,
а нам лиш згадка добра , голосна......
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ
22.03.2009 - 12:19
Все інше вельми добре.
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт!Дякую! До речі твій варіант був присутній у попередній версії вірша , а потім чомусь замінив .Цікава ситуація .....Прислухаюсь до думки і роблю заміну.
люблю природу у віршах, особливо українською мовою 
