Невже то щастя - жить з тобою!?
Щоранку бачити тебе,
Та впевнено іти ходою
В життя, де разом ми...
Зведе
Воно мене до божевілля,
У пастку ніби я злетів,
Думки мої - квітуче гілля
В саду кохання почуттів!..
Невже то радість - повертатись
Щодня додому там де ти?!
І знову ніжно цілуватись
Та обійматись...
Розцвісти
До ранку квітами кохання,
Розкривши пелюстки душі
У мріях дивного пізнання
Роси в світанковій тиші!
Невже то гордість - не ховатись
Щоразу думками про те,
Що знову й знову закохатись
Я хочу в тебе?!.
Не просте
Та іноді таке болюче
Те почуття в мені горить,
Здіймає подумки у кручі
Та падає зі скелі в мить!
Невже то доля - разом бути!?
Щосили так за роком рік,
Бажання всі свої відчути
В твоїх бажаннях...
Цілий вік,
За всі мої й твої страждання,
За біль мою й свою прости,
Напевно то і є кохання,
Бо ми - це разом я і ти!
Оценка поэта: 5 Меня не перестаёт удивлять, что мужчины могут писать такие строки!..
Откровенно и искренне.
Была бы шляпа - сняла бы! (это я уже кому-то писала, но ей-Богу, повторюсь!)
Классно потому что!
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00