Її стегна м’якше м’яти,
І примара ллється знов,
Хочеш її покохати?
Тож не думай про любов.
Покохати варто, знаєш!
Вона має все за гріх,
Знов межу перетинаєш,
Знову робиш все на спіх.
Її очі, мов сузір’я,
Гіпнотичний марно світ,
Застилає все подвір’я,
І сичить її “привіт”.
Та не вже вона гадюка,
Та не вже вона тонка,
Вона тебе гарно слуха,
Ой рятуйте ж парубка!
“Гей, хлопчина, ходь до мене,
Я співатиму – танцюй.”
А про себе: “Мій дурепа,
Йди, без гумки попрацюй!”
Він працює, бо не зна,
Що ім’я її повія,
Стегон тая кривизна,
Йому серце й душу гріє.
Бідолаха екзальтує,
Шось там мовить про любов,
А вона його цілує,
Його має знов і знов...
Коли все скінчилось, тиша,
Гучно грюкала у тил,
Вона зникла, немов миша,
Миша, тільки от, без крил.
Тихо, милий хлопче, тихо!
Не дивись ти їй у слід!
Скоїлось бо страшне лихо,
Бо від неї в тебе СНІД...
ID:
1818
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.05.2004 22:43:55
© дата внесення змiн: 19.05.2004 22:43:55
автор: verve
Вкажіть причину вашої скарги
|
